Четвер, 22.02.2018, 06:03
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Відділ освіти Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області

Меню сайту
Категорії розділу
Новини [1127]


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Форма входу

Головна » НОВИНИ » Новини

Вчителі вчителів: як змінились і що змінюватимуть тренери НУШ

50 тренерів навчатимуть вчителів, які у вересні почнуть роботу за новим Стандартом початкової освіти. Усі тренери пройшли навчання в школі тренерів НУШ, організованій МОН спільно з ГС "Освіторія”.

Там вчителі й методисти з усієї країни вчилися і випробували все нове на собі: і ранкові кола, і щоденники вражень, і роботу в групах.

Між чотирма блоками очних сесій, тренери застосували нові практики в школах, поспілкувалися про реформу з батьками учнів, провели невеличкі соціальні дослідження і спостерігали за роботою вчителів у пілотних класах.

Ми розпитали кількох тренерів, чому вони подались на школу, як змінились їхні підходи до роботи, і як вони працюватимуть з тими, хто не бачить потреби в змінах.

Оксана Гетьман, Охтирка (Сумська область). Працює заступником директора з навчально-виховної роботи і вчителем української мови в другому класі. Сім років працювала методистом, 15 – вчителем.

Оксана Гетьман

"У школі зробила маленьку революцію”. Фото: сайт МОН

Я багато читала про НУШ, а в голові була каша-малаша: за сухими словами букви закону було незрозуміло, що відчуватимуть діти.

Нам повідомили про школу тренерів, але я думала, що треба бути зіркою, щоб на неї потрапити. І все ж подалась. Бо як можу розказувати щось вчителям, якщо сама не спробувала? Але рушійною силою було бажання щось змінити. Найперше – у собі.

Після першої сесії я повернулася іншою людиною. Чоловік казав: "У тебе навіть погляд змінився”. А я справді ‒ не сплю, читаю, виконую завдання міжсесійного періоду.

У школі зробила маленьку революцію. Усе, що спробувала з першим класом, виконується досі: щоденник вражень, ранкове коло. Клас звичайний – 31 учень. Все реально. Ми об’єднали групи по шість дітей. Місця в класі стало значно більше. Постелили килимок. У класі – будь ласка, вільно рухайся. І третій, і четвертий класи по чотири парти поставили в групи. Це і дітям, і вчителям зручно. Якби вони не побачили користі, ніхто б цього не зробив.

У початковій і старшій школах ми створили експозиції про НУШ. Провели ранкове коло – одразу фотографії, тематичний день ‒–фотографії. Все підписано. Всі бачать.

Не можу сказати, що мої уявлення про викладання змінилися кардинально, але змінилася свідомість. Я завжди вважала: головне, що треба знати вчителю – методика викладання. Це запорука успіху. А в класі має бути тиша. Не авторитарний стиль, але треба вміти пояснювати так, щоб діти ловили кожне твоє слово. Мені зараз соромно, що я так говорю, хоча я була гарним вчителем і все вдавалося.

Зараз як нам сказали? Опустіться на колінця і підійміться до рівня дитини. Це найперше.

Або думаєш: "Та яка там дискусія в першому класі?!”. А потім діти не хочуть йти на перерву: "Ми ж ще не закінчили!”. І ми йдемо, поки не зробимо висновків.

Діти мають хотіти до школи. Не тому, що вчителька, не тому, що так треба. А тому – що хочеться. І так буде. Бо вони досліджуватимуть самі, вчитимуться, відповідатимуть на запитання, які ставлять самі.

Навчання в парі і групі – приємне відкриття. Раніше це була деталь відкритого уроку, а зараз так завжди. Але ми півроку вчилися слухати одне одного і тільки зараз можна сказати, що діти розуміють, що таке працювати в групі. І ми ще далекі від ідеалу.

Або ми звикли давати інструкції дітям і дивуватися, чому вони так не роблять. А є проста річ – сідаєш біля дитини і показуєш. Питань ні разу не виникало. Це називається моделювання.

Очі дітей не перестають горіти. Я не бачила такого ні разу за час, який працювала в школі. Це найголовніше. Ми для цього це все робимо.

Коли ми зібрали всіх вчителів четвертих класів міста, запитань було багато. Переважно про те, чи буде матеріальне забезпечення. Але є речі, які можна робити вже. Наприклад, прибити на стіну смужку з коркових шпалер і кнопкою туди кріпити дитячі роботи. Нехай це буде простір для дітей. Також усі батьки з задоволенням виготовлять коробочку для книг своїй дитині.

Це буде найважче – донести, що це все класно, реально класно. Є вчителі, які не хочуть змінюватися. Думають, що все знають, і на тренінгу всім своїм виглядом це демонструють. Моє завдання – їхню свідомість перевернути.

Їм треба все пройти самим. Тренінг я тепер починаю з гри. Як тільки ми це робимо – змінюється вираз обличчя.

Виявляється, вчителям не вистачає якогось азарту, можливості самим побути дітьми. Може, вони думають, що буде лекція, а ми проводимо таке!

Я ж теж думала, що вже все закінчилося, методику знаю, навчити можу, урок проаналізувати. А це друге дихання! І будемо робити так, щоб інші відчули, що це.

Я б і сама вчилася в такій школі, яку ми робимо зараз.

Аліна Ткаченко, Біла Церква (Київська область). Третій рік працює методистом Інституту післядипломної освіти. Тренер від фонду "Крок за кроком”. П’ять років працювала в молодшій школі.

Аліна Ткаченко

"Коли я сама працювала в школі, то завжди садила дітей інакше, не в ряди”. Фото: сайт МОН

Якось у голові щось вмикається, і ти не можеш жити без навчання. Коли я стала методистом, мені бракувало знань. Відчувала потребу змін, бо бачила, з яким настроєм приїжджають вчителі на курси: "Ой, знову п’ять років пройшло, я повинна сидіти і щось слухати”.

Я хотіла проводити щось таке… не садити їх в рядочки і читати нудні непотрібні лекції. Тому почала їздити по всяких тренінгах. Створила сайт, щоб писати для вчителів людською мовою. Я відчуваю величезну відповідальність, хочу щоб вони із запаленими очима від мене вийшли.

Потім я прочитала про школу тренерів і вирішила, що маю там бути обов’язково.

На моїх тренінгах ставлення до змін у вчителів різне: одні не вірять у реформу (кажуть, реформ, безрезультатних, було багато), інші вважають, що без комп’ютера, мультимедійної дошки чи телевізора нічого не вийде. Ще інші хочуть знати більше, але не знають, що робити.

Мій активізм сприймають по-різному. Цього року мала бойове хрещення – зіткнулася з категоричним несприйняттям. Що б я не казала – все не так. Було реально важко. І я до цього була неготова. Але у школі тренерів мені пояснили, що коли людина хоче кричати – треба їй дати таку можливість, організувати дискусію. Сподіваюсь, таких ситуацій буде менше.

Були закиди: "Вона хоч школу нюхала?”, оцінювали мене за віком. А коли вчителів треба було зрушити з місця, створити групи – починалося бурчання. Щоправда через п’ятнадцять хвилин все минало. До речі, бабусі в хустинах, у доволі поважному віці, часто ще повні енергії. І які вони прекрасні виконавиці!

Коли я сама працювала в школі, то завжди садила дітей інакше, не в ряди. А директор питала, що це в нас твориться? "Поставте все як має бути!”. А я не могла. Це просто дикість і неприродність. Коли ж дитина з мого класу зайняла місце на олімпіаді (а це для школи результат), від мене відчепилися.

Як змінилося моє сприйняття викладання? До класу я зайшла в 17 і змушувала дитину записувати те, що вона не хоче. У третьому класі я почула запитання:"Чому я маю це робити? Ви стоїте переді мною за маленьку зарплату, а я буду електриком. І буду заробляти в рази більше”. І я подумала: чому змушую його писати? Він залазить від цього під парту. Він може робити щось інше, і це йому в житті допоможе.

Це була моя помилка – що всі повинні робити однаковий обсяг роботи, що кожна дитина повинна відповідати нашим вчительським вимогам.

Зараз думаю, що дуже добре, якщо дитина не хоче чогось робити. Це означає, що маю запропонувати їй щось інше. А якщо не можу, виникає питання, що я за вчитель і що тут роблю.

Для мене відкриття – навчання за учнівським запитом. Зараз я почала слухати англомовні канали на YouTube, які розповідають про це більше. І намагаюся цей курс якомога краще донести до вчителів, бо він реально діє. Діти хочуть досліджувати, а досліджувати можна все.

Наприклад, чи може кит жити в озері? Або я запитую: про що ти хочеш дізнатися в школі? І діти так зашорено відповідають: "Навчитися писати, читати, рахувати”. А тоді кажу: "А якби мені довелося повернутися в школу, я б хотіла дізнатися, чому динозаври не існують на нашій планеті…”. І тоді першокласник каже: "Я читав книжку і знаю, що в Карпатах живуть снігові люди, і мені цікаво, чи живуть вогняні?”.

Або питають, чому взимку ми святкуємо так багато свят, а влітку майже ніяких. І я вже можу спрямовувати дітей. Можемо і на календар свят вийти. Це допомагає дослідити явища.

У мені викликає опір тільки те, коли людина опирається реформі.

Найбільший мій виклик – всіх запалити. Дати їм відчути. Не розказати, не показати, а відчути на собі, що може бути краще, інакше. Люди, які поруч зі мною, кажуть: "Оці ваші тренінги – добре, але знати назубок концепцію, кількість ЗОРів, КОРів (цих понять у проекті Стандарту початкової освіти вже немає – ред.) і на якій сторінці вони розміщені – це основа основ. Треба посадити людей в ряди і давати лекції, а не гратися”.

Нас навчили: якщо людині пропонувати кавун (а її від нього нудить) і переконувати, що це дуже смачно, "з’їж, бо я його пробувала”, то ми викличемо ще більший спротив. Думаю, що для вчителів, які не можуть, не хочуть і бояться змін, стимулом стануть батьки, які заглядатимуть в інші класи і бачитимуть щось цікаве. Це буде індикатор. Пройде рік і вчителів або змусять підтягнутися або відійти вбік.

Катерина Волик, Херсон. Другий рік працює методистом міського управління освіти. Раніше 21 рік працювала вчителем молодших класів. Десять років була заступником директора.

Катерина Волик

"Ще я відкрила для себе, що навіть діти шести років можуть складати тексти”. Фото: сайт МОН

Уявіть мене, яка сама (завжди ж або батьки, або чоловік були поруч) приїхала на київський автовокзал, йде сніг, а я не знаю, куди йти. Але як тільки сіла в маршрутку – впевненість повернулася. А коли почала слухати тренерів – більше не покидає.

На тренінг я подалася, бо розуміла, що буду координувати роботу вчителів, які цього року візьмуть перші класи. Я читала концепцію НУШ і проект Стандарту, але хотіла дізнатися все з перших вуст.

Коли потрапила в школу тренерів, у мене виникло нестримне бажання повернутися до вчителювання. Як я зраділа, коли дізналася, що ми повинні давати уроки в першому класі, спробувати різні методи і форми роботи, які ми тут вивчили! Я бачила очі дітей, їм подобалося.

Я знайшла багато підтверджень тому, що те, що я робила раніше – було правильним. Але тепер я не вимагала б у дітей сидіти весь час рівно, склавши руки. Бо це неприродно. Я зрозуміла, що коли дитина почувається у безпеці, тоді вміє працювати.

Ще я відкрила для себе, що навіть діти шести років можуть складати тексти. Вони знають багато цікавої інформації.

Я проводила урок за методикою "навчання за учнівським запитом”(запитуємо, що їм цікаво і складаємо тематичний день чи урок) "Навіщо верблюду горб?”. Ми дізнавалися, що там, у горбі, ховається, чому він на спині, а, наприклад, не на ногах. Це і мені цікаво. Ми навіть дискутували!

Робота в групі забезпечує формування спільноти. Якщо ми зробимо це в школі, тоді й суспільство стане іншим. Ми будемо чути одне одного.

Я не хочу нікого переконувати. Хочу поділитися тими практичними навичками, які здобула, і запропонувати застосувати їх. А ще є батьки – потужна сила. Якщо діти будуть з захопленням розповідати про те, що було в школі, і з радістю бігти на уроки, батьки не дадуть гальмувати реформу. З ними теж потрібно працювати, пояснювати, спираючись на їхній досвід навчання. Це гарно діє.

Мені дуже хочеться, щоб наша область і місто сприйняли реформу і почали працювати злагоджено. Щоб налагодилися партнерські стосунки між школами. На жаль, у нас всі змагаються. Як, зрештою, і в цілій країні. Моніторинги, рейтинги… Тому вчителі закриті одне від одного. А моя мета і виклик – їх подружити.

Людмила Зима, Вінниця. Два роки працює методистом у міському методкабінеті. Раніше 20 років працювала вчителем початкових класів, має освіту психолога.

Людмила Зима

"Те, що вчителі пропустять певні стратегії та практики крізь власний досвід, дозволить їм по-новому підходити до викладання предметів”. Фото: сайт МОН

Хто, як не я, має опікуватися вчителями в часи змін? Піти в школу тренерів було цікаво й потрібно для мого зростання як методиста.

Основне, що мене не влаштовувало в початковій освіті, – те, що діти не хочуть ходити в школу. Вони перевантажені. Навіть якщо вчителі цікаві й використовують інтерактивні методи, то програма складна. Мій син – третьокласник і найскладніше для нас – домашні завдання. Не тому, що ми не можемо їх виконати (він гарно встигає в класі), а тому, що йому нецікаво витрачати на це час (бо має багато інших захоплень).

І в методкабінеті, і в департаменті моє рішення піти на школу тренерів підтримали. Всі розуміють, що потрібні зміни. Формування лише знаннєвого компоненту – цього замало. Потрібний діяльнісний підхід для застосування знань на практиці. І групові форми роботи – це світова практика.

У своїй роботі я і раніше використовувала інтерактивні методи, групову роботу, але тепер мій досвід збагатився.

Раніше я не мала змоги відвідувати семінари з критичного мислення, вихоплювала щось під час обміну досвідом, а тут нам розповіли, як працювати правильно.

Наприклад, при використанні асоціативного куща всі асоціації правильні. А ми, вчителі, могли собі дозволити не брати деякі відповіді учнів до уваги.

Світлана Ройз (дитячий сімейний психолог – ред.) відкрила нам очі на те, що інколи діти погано працюють не тому, що не хочуть, а тому, що не можуть (швидко втомлюються). Ми це не завжди розуміємо. Нам потрібно постійно змінювати види діяльності, щоб підтримати інтерес, працездатність, увагу.

Дуже подобається ранкове коло. Це форма роботи, яка допоможе сформувати колектив і створити атмосферу. Ми переконалися, що кожна дитина хоче бути в центрі уваги, хоче, щоб до неї зверталися на рівних.

Ще одне цікаве відкриття – щоденник вражень. Практика постійного письма дає результати. У цьому я переконалася на власному досвіді під час тренінгів. Вона дозволяє краще формулювати думку, не боятися її висловлювати, адже під час вільного письма нікого не критикують. Я сама не дуже люблю писати, але впродовж сесій вела щоденник. А якщо діти писатимуть кожного дня, уявіть, який тоді буде результат.

Переконана, з навчанням вчителів ми впораємось. Форми роботи під час тренінгів настільки цікаві, що всі активно працюють. Невимушено. Щоб відчути, чому та чи інша людина не хоче з нами зараз працювати, треба просто знайти кнопочку, що її активує. І тихесенько її натиснути. А те, що вчителі пропустять певні стратегії та практики крізь власний досвід, дозволить їм по-новому підходити до викладання предметів.

Надія Швадчак, "Нова українська школа”

Категорія: Новини | Додав: VO (12.02.2018)
Переглядів: 34 | Рейтинг: 0.0/0
Календар
Архів записів


Пошук
 

Copyright MyCorp © 2018